Археологи повторно дослідили майже тисячу людських кісток із трьох печер на півдні Іспанії та знайшли сліди порізів, переломів, варіння і зубів. Знахідки показують, що канібалізм у ранній Європі виникав не один раз і міг мати зовсім різні причини — від насильства до ритуалів.
Йдеться про печери Маламурсо, Каріґуела та Махоліка в іспанській провінції Гранада. Вони відомі археологам уже понад пів століття, однак тепер учені застосували сучасні методи аналізу, щоб точніше визначити, що саме відбувалося з людськими останками.
Дослідники вивчали кістки під мікроскопом і шукали сліди порізів, ударів, зубів та навмисних переломів. Окремо вони встановлювали, чи пошкодження з’явилися невдовзі після смерті, коли кістки були ще свіжими, чи вже значно пізніше.
Результати показали, що говорити про одну спільну традицію не можна. Схожі сліди обробки останків виявили у всіх трьох печерах, але обставини, за яких це відбувалося, відрізнялися.
Найпохмуріша картина відкрилася в Маламурсо. Там учені знайшли переломи, які можуть свідчити про насильницьку смерть, а серед останків були люди різного віку.
За словами дослідника Антоніо Родріґеса-Ідальго, це може вказувати на епізод колективного насильства приблизно 5000 року до нашої ери. Ймовірно, загинула значна частина певної групи людей, після чого тіла були розчленовані та спожиті.
Іншу картину виявили в печері Каріґуела. Там археологи знайшли сліди кількох окремих епізодів канібалізму в різні періоди неоліту.
Особливо незвичною знахідкою стали два людські черепи. Їх навмисно обробили так, щоб використовувати як чаші, що свідчить уже не лише про споживання тіл, а й про спеціальне поводження з людськими рештками.
У Махоліці ситуація була іншою. Там не знайшли переконливих ознак масового насильства, тому науковці припускають, що обробка людських останків могла бути частиною ритуальних практик.
Найпізніші свідчення з цієї печери датують приблизно 3800 роком до нашої ери. Це ще раз показує, що такі практики виникали в різних місцях і в різний час.
Автори дослідження наголошують, що канібалізм не був постійною рисою життя неолітичних європейців. Він з’являвся окремими епізодами і був зосереджений у певних регіонах та часових проміжках.
Науковці виділяють кілька періодів, коли подібні свідчення трапляються частіше: наприкінці VI тисячоліття до нашої ери, у середині V тисячоліття до нашої ери та наприкінці III тисячоліття до нашої ери.
Дослідники також не вважають, що всі випадки мали одну причину. Частина могла бути пов’язана з війнами та міжгруповим насильством, інша — з поховальними або ритуальними звичаями та особливим ставленням до смерті.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover